Кто знает как, кто знает когда – Духовное стихотворение о пробуждении души

Цей вірш розмірковує над спільною долею всіх людей, незалежно від прапорів, мов чи кордонів.
Смерть як універсальний зрівнювач — це глибоко пацифістська ідея: вона нагадує нам, що всі ми рівні, а війни суперечать нашій найглибшій природі.
Уривок, де йдеться про повторювані помилки та небажання брати на себе відповідальність, — це сильний заклик до етики та колективної свідомості.
Це текст, звернений до всіх народів і сторін конфлікту — без звинувачень, але з закликом до роздумів.
Попри розмову про інші плани, виміри й енергії, мова залишається простою, доступною й зворушливою.
Це робить поезію ідеальним посланням примирення та людського миру — актуальним не лише для Росії й України, а й для Ізраїлю та Палестини, а також для кожного конфлікту, що приносить біль, руйнування і передчасну смерть.

🔵 Хто знає як, хто знає коли
(переклад вірша)

Одного дня все це тут закінчиться,
можливо, так само, як і почалося.
Ми залишимо і цей носій,
покинувши його в холодному,
сумному, мармуровому, білому цвинтарі,
перейшовши на інший рівень,
в інший вимір:
можливо, туди, звідки прийшли,
можливо, ближче
до того, куди прямуємо,
або ж — до призначення.
Світло, кольори й звуки
відповідатимуть світові,
в якому співвібрують наші енергії,
розфарбовані пензлем
наших думок, слів
і подальших дій,
адже ми наділені розумом,
мовою і вільною волею.
Без сумніву, те холодне світло,
що освітить нашу надгробну плиту,
не буде тим вічним світлом.
Можливо, після смерті
ми отримаємо більше уваги,
квітів і сліз, ніж за життя.
Хтось відчує
нашу відсутність.
Комусь буде байдуже,
а хтось, можливо,
відчує задоволення. Бідолашні.
Це єдине, що зрівнює
всі живі істоти:
народитися, жити й померти.
І щойно залишивши в’язницю,
що тримає нас з життя в життя,
ми відчуємо свободу, не будемо більше пригнічені,
хворі й втомлені.
Хто знає, скільки ще триватиме
це ходіння туди й назад,
повторюючи одне й те ж,
здійснюючи все ті ж
помилки,
не бажаючи брати
відповідальність на себе.
Дивлячись у дзеркало,
ми матимемо шанс це зрозуміти,
хоч ми завжди
будемо готові виправдовуватись,
звалюючи провину на інших —
хоча насправді вона наша.
Наскільки простіше було б
дотримуватись Правил,
ніж бути анархістами
і надто часто — хаотичними.

Флоренція, 6.01.2025, о 6:45
Зображення: Мауріціо Де Чікко